Вимушені канікули можна провести продуктивно та з користю.

Пандемія коронавірусу в світі - топ тема всіх новин та розмов. Нещодавно COVID-19 дістався і до України. Карантин запроваджений до 3 квітня. Хто вже встиг запастися продуктами і самоізолюватись, а хтось ні. Утім, завжди важливо пам’ятати не лише про фізичне здоров’я, але і про психологічне.

«Намагайтеся не говорити постійно про вірус і проблеми загалом. Щоб бути в курсі останніх новин, достатньо щовечора переглядати підсумковий інформаційний випуск. Пам’ятайте, що тривога, стрес та паніка послаблює імунну систему».

Щодня, перед тим як встати з ліжка, подумати про щось хороше. «Теза про те, що «всі наші думки матеріалізуються» - не порожні слова, а доведений факт. Якщо задуматися, то кожен з нас, подумавши про щось, незабаром помічав, що думка може «втілюватися» в життя. Однак, багато людей не вміють думати правильно та формулювати свої бажання. Вони не можуть позбутися негативних думок, з якими звикли жити. Спочатку потрібно ці страхи викинути як старий мотлох, а потім візуалізувати свої бажання. Це - найбільш ефективний і дієвий спосіб для матеріалізації власних думок. Щоб бажане виповнилося, потрібно зрозуміти і чітко уявити, чого ви хочете, і продумати всі деталі».

Щоб час карантину пройшов з користю потрібно:

• Кожен день обов’язково присвятіть хоча б 15 хвилин фізкультурі. Віруси бояться сильних і позитивних людей.

• Читайте щодня. Читання – це своєрідна форма релаксації, яка допомагає боротися зі стресом і поганим настроєм.

• Дивіться цікаві фільми та пізнавальні програми. Напевно, у кожного є збережені в закладках списки фільмів та серіалів, які вже давно хотіли подивитися. Ось для цього ідеальний час!

• Карантин – ідеальний час для того, щоб отримати нові знання. Сьогодні існують сотні онлайн-курсів, які доступні кожному.

• Розбирання мотлоху. Прибирання очищає не тільки простір, а й голову від зайвих думок. Час викинути все зайве! Можна віддати непотрібні вам речі на благодійність.

• Онлайн-шопінг. Можна купи щось потрібне й красиве, не виходячи з дому, а у цьому допоможуть онлайн-магазини.

•Музеї світу онлайн. Екскурсії у відомих музеях можна відвідати, не виходячи з дому.

• Кулінарія. Настав час приготувати щось зі списку, який давно доповнюється рецептами з інтернету. Це можуть бути пироги або, наприклад, суші.

• Тотальний релакс. Тут варіантів маса: від виспатися досхочу до прийняття ванни або помедитування. Просто відпочиньте, зараз саме час для цього.

І пам'ятайте – панікує лише той, кому нічим зайнятися, а вам тепер є чим!

За час карантину потрібно зрозуміти, що найважливішим у житті є саме життя.

Карантин змінив життя і, безперечно, вплинув на кожного. Хтось пішов у вимушену відпустку, хтось втратив роботу, а хтось – ґрунт під ногами. Як пережити кризу, впоратись із емоціями та знайти рівновагу Tvoemisto.tv розповіла психологиня, засновниця психологічної студії «Сенс» Мар’яна Франко.

«Розділіть мамонта на шматочки»

Коронавірусна інфекція «закрила» людей вдома. Як із цим справлятися?

Треба розуміти, що ситуація справді є для нас незвичною. Її цілком можна називати кризовою. Тому що в нас є три масштабні проблеми – ситуація із самим коронавірусом, панікою через епідемію і ще є соціально-економічні проблеми, адже бізнес зупиняється, можливо, деякий закриється. Люди природньо переживають, чи матимуть роботу. Ситуація є емоційно складною, тому що є комплексною. Люди дезорієнтовані – не знають, що їм робити, їхній звичний режим змінився.

Тому кожному потрібно розділити ці три проблеми окремо, як то кажуть, «розділити мамонта на шматочки» і подумати, що він може з кожною проблемою зробити.

МОЗ щоденно подає інформацію про поширення вірусу. Потрібно скласти для себе алгоритм базового фізичного захисту турботи про своє фізичне здоров’я і про близьких. Що я можу зробити для себе, щоб вберегтися – почати від масок та гігієни і максимально ізолювати себе від контактів. Важливо також приборкати паніку. Індивідуальна паніка – це наше ментальне здоров’я, за нього треба дбати стратегічно. Коронавірус закінчиться, а наша нервова система залишиться. Важливо щодня дбати про стабілізацію емоційного стану.

А щодо соціально-економічної кризи, то маємо розробити бюджет, що ми можемо собі дозволити на час карантину і розробити стратегію – можливо, перекваліфікуватися чи вивчити якісь нові напрями.

Чому люди масово скуповують туалетний папір та інші речі першої необхідності із надлишком? Це теж панічне?

Треба розуміти, що так люди намагаються стабілізувати себе, бо для людської психіки дуже притаманно мати відчуття контролю над своїм життям. Туалетний папір став і мемом, і прототипом відновлення цього контролю. Коронавірус виглядає страшним, а рекомендації, що необхідно мити руки виглядають занадто просто, тому люди вигадують, що ще можуть зробити в цій ситуації.

«Перелаштуйте життя на нові рейки»

Стрес впливає на наш імунітет. Як не піддатися стресовому стану?

Треба почати з того, що ми вже піддалися стресу. Бо чим кардинальніші зміни, тим більше вони викликають напруження і стрес. Не варто мати ілюзій, що ми йому не піддаємося. Але стрес є для того, щоб зрозуміти, що щось відбулося. Це нормальний стрес – щоб мобілізуватись, щоби перелаштувати своє життя на інші нові рейки. Але є стрес надмірний, некорисний.

Нормальним є переживати. Ми заскочені зненацька, тому спочатку виникає шокова реакція, потім вона переходить у злість, бо всі плани змінилися, не до кінця зрозуміло, як діяти. Наступна стадія – це втрата стабільності та спроба повернути все як було, а за нею депресія. Нам доводиться робити те, до чого ми не звикли. В тому числі, сидіти вдома. Не всі люблять турбуватися про своє фізичне, психічне, ментальне здоров’я. Але є позитив, що після такого суму приходить прийняття нового досвіду і тоді ми можемо адаптуватися до нового життя. Втім, коли ми затримуємося на якійсь стадії надто довго, ми не можемо зорієнтуватись. Якщо відчуваємо сильне пригнічення, настрій не змінюється і немає періоду полегшення, то потрібно звертатись по допомогу чи самостабілізуватися.

А як можна собі самому допомогти?

Паніка виникає тоді, коли ми чітко не можемо зрозуміти, якою точно є небезпека, але емоції нам говорять, що відбувається щось страшне. І ми починаємо ірраціонально боятися. Тому насамперед потрібно вгамувати емоції. Що ми можемо для цього зробити?

Перш за все старатися лишитися автором своєї поведінки, тобто, встановити для себе режим дня. Що я роблю вранці, обідом і ввечері, бо для стабілізації нашої психіки важлива циклічність. У нас є період напруження і розслаблення. Вранці бажано робити помірні фізичні навантаження, впродовж дня повторювати звичні ритуали. Важливо також включитися на те, щоб допомагати іншим, а також дякувати за те, що є хорошого в сьогоднішньому дні. Таким чином, ми включаємо гормональну хвилю окситоцину. Коли ми допомагаємо іншим, то організм нагороджує нас цими гормонами: ми допомагаємо іншим і від цього відчуваємо в собі ресурси, що все гаразд.

Також важливо зробити для себе обов’язково «екстрену аналізу». Що варто робити, коли щось піде не так, до кого я можу звернутися, відповідно, скласти список із п’яти людей. Визначити, що ми будемо робити, якщо виникне панічний настрій – включити музику, почитати книжку, посадити квіти, відшукати ресурсні активності, які раніше мені подобалися, почати малювати або вивчати англійську. Під час кризи потрібно мати план "А" (що я роблю) і план "Б" (що я робитиму, якщо карантин триватиме довше і якщо я не зможу відновити робочу активність).

Я би рекомендувала зараз придумати ще план "С" (альтернативну діяльність). Багато бізнесу переходить в онлайн-формат. Чим я можу ще займатися, які можливості мені дає обмеження у пересуванні? Можливо, можна створювати групи, де ви зможете бути експертом. Зараз багато людей проводять вебінари.

«Створіть в уяві безпечне місце»

Що ще можна зробити? Дуже допоміжними є техніки, розроблені психологами. Серед них є техніка на візуалізацію – науково доведено, що застосування активної уяви, коли ми думаємо і пригадуємо приємні образи, здатно суттєво покращувати наш стан. Вони для нашого мозку діють приблизно, як реальність.

Ми можемо сконструювати у своїй уяві образ безпечного ресурсного місця, яке ми відвідуватимемо упродовж дня. Сама думка про це безпечне місце нагадуватиме нашій психіці, нашому внутрішньому стану, що ситуація з часом стабілізується. Вона впливає на нашу нейробіологію і активує нейронні зв’язки в мозку, які відповідають за стабільність. Ця вправа хороша після пережитого стресу, негативних думок і переживань. Там ми можемо відновитися і набратися сил, щоб рухатися далі.

Також добре створити список стресорів, які можуть статись, до прикладу, самотність, велика кількість негативної інформації, не можливість вийти на вулицю. Можна проранжувати ці стресори від 0 до 10, від найменшого значення і навпроти одразу записати ресурсну активність, яка може нас підтримати. Наприклад, біля самотності записати людей, яким можна зателефонувати, біля негативної інформації улюблену книгу. Це може бути сатисфакцією. Хороші згадки можуть знімати напруженість.

Так само мають значення дихальні техніки, які допомагають перевести нервову систему у стан розслабленості. Ця вправа називається «4-2-6», де на 4 ми робимо вдих, на 1-2 затримуємо повітря і робимо дещо довший видих, начебто видихаючи з себе стрес. Власне, цей видих виводить психіку з активного режиму у «заспокойся та розслабся». Ця техніка базується на нейрофізіології.

«Розподіліть між собою ролі»

Бізнес переходить онлайн, школярі на дистанційне навчання, а мамам доводиться організовувати роботу у домашніх умовах? Як їм впоратися і все поєднати?

Мамам справді складно. Але тут також стане в пригоді «план А», якщо я справляюся з дітьми – залучити максимально домашніх, розробити по годинах режим дня, і знайти час для себе. «Зробити з себе добру маму». Основний зміст самодопомоги при стресі полягає у розумінні, що нам потрібно відновлюватися. Тому треба розподілити між всіма у домі ролі, хто в який час бере основну опіку над дітьми. Але так само передбачити «план Б» – що я роблю, коли не справляюся. Адже мами часто беруть на себе забагато, тоді потрібно попросити про допомогу, близькі можуть і не здогадуватись, що вам важко. Треба навчитися просити про допомогу.

Можна знайти в мережі багато списків активностей, які можна робити з дітьми. Для дітей можна стягнути «Цікаву науку», якісь науково-популярні речі, мультики можна включати англійською мовою, знайти 100 ігор, серед яких, можливо, будуть ігри, забуті з дитинства.

Через карантин вся сім’я опиняється цілодобово в одному просторі. Як тут співіснувати, поважати межі одне одного?

Важливо вранці і ввечері говорити один одному, за що ми вдячні. Такі ритуали показуватимуть, які речі для нас є справді цінними. Поруч перебувати важко, бо у кожного має бути свій особистий простір, свої переживання, але, якщо ми будемо дякувати і цінувати, то будемо менш прискіпливими до неприємних дрібниць.

Чим краще розподілити ролі – тим менше буде непорозумінь. В кожного буде своя відповідальність, повага до іншого. Важливо також домовитись про час, коли кожен зможе побути наодинці з собою. Дуже важливо організовувати і спільні речі, на які не було часу раніше. Обговорити спільні плани на життя, зробити спільну карту мрій. Зараз з’явився час переоцінити, що є важливим для нас, а що ні, і як рухатись далі, коли ми вийдемо з цього шторму

Христина Гоголь

ДИТЯЧІ СТРАХИ І ПАНДЕМІЯ

Татьяна Козман дитячий психолог

Як дотримуватися психологічної гігієни в спілкуванні з дітьми на тему пандемії, щоб зберегти психічне здоров'я дітей на період до і після карантину.

Трохи про прогнози.
Діти тільки пару днів раділи продовженню канікул і знаходженню вдома. За час, поки вони знаходяться поруч з дорослими, вони чули багато різних версій (які нагнітають чи заперечують і ін.) Про те, що зараз відбувається у нас і у всьому світі. Вони реагують на цю інформацію, навіть якщо зовні це ніяк не проявляється. Їх психіка "заражена" тривогою. І якщо з цим нічого не робити, то через місяць-два (а може, й раніше) вона почне "вилазити" в різних формах: розлад сну, харчування, появою незвичайних страхів, патологічною прив*язаністю до батьків, погіршення поведінки, ОКР та т. д.

Чим це пояснюється?
У віці від 5 до 10 років у дітей з'являються страх втрати батьків і екзистенційні страхи - страх війни, нападів, катастроф, пошкоджень, заражень і т.д. За великим рахунком - це прояв страху смерті, страху «не бути». Наявність таких страхів вважається показником "нормального" розвитку дітей. Заважати дитині і оточуючим вони починають тоді, коли з ними не так обходяться: "годують" панікою, різною, частіше за все, суперечливою інформацією, запереченням стану або намагаються створити ілюзію благополуччя.
Дорослим зараз нелегко, вони знаходяться в деякому "зміненому" стані, коли необхідно блискавично перебудовуватися і адаптуватися до нових умов. Але їм важливо пам'ятати, що дітям в цих умовах життя необхідно спертися на авторитетну і сильну фігуру батьків, які допоможуть їм впоратися з тривогою.

Що робити дорослим?
* Визнати свій страх (навіть якщо ви не боїтеся зараження, вас можуть налякати зміни в суспільстві),
* Приймати (не заперечувати) страх дитини: "ти боїшся / тобі страшно", "боятися - це нормально", "страх допомагає бути обережним",
* Говорити, що згуртованість допоможе впоратися з будь-якими труднощами,
* Не робити тему пандемії головною і основною, про яку зараз живе вся сім'я,
* Зменшити інформаційне занурення дитини в новинні зведення (при дитині не варто переглядати новини на всіх каналах, зачитувати кожен пост зі стрічки, емоційно обговорювати вжиті заходи в державі),
* Збільшити знання про вірус і про запобіжні заходи (благо, вже є ілюстрована інформація для дітей),
* Інструктувати дитину, що їй потрібно зробити у разі, якщо з батьками щось станеться і вона не зможе самостійно викликати швидку допомогу (на який номер зателефонувати, яку адресу назвати, які дані про батьків дати, як описати стан батьків і т.д .). На цю тему можна написати / намалювати пам'ятку для дитини і повісити на видне місце,
* Якщо дитина перебуває поруч з сильно панікуючим дорослим, пояснити дитині, що є такий тип людей, який не може впоратися зі своїм страхом. І ці люди не погані і не хороші, вони так обирають. А ви будете з ним "обирати життя",
* Незважаючи на вік, нехай дитина багато грає. Грайте і ви з нею (якщо у вас є таке бажання). У грі дитяча психіка краще і швидше опрацьовує несвідомі страхи,
* Разом з дитиною (бажано, на ніч) придумуйте різні історії, казки, де в кінці перемагає добро, розсудливість і здоров'я ... психічне і фізичне

Бережіть фізичне і психічне здоров'я своє і своїх близьких!

Як допомогти дитині витримувати стреси та відновлюватись після них

Давайте поміркуємо, чи стикаються дітлахи, якими ми опікуємося, зі стресами, як часто і якими саме? А ще цікаво, у чиєму житті стресів більше – дитячому чи таки дорослому? Цікаво, що коли я запитую про це батьків, а подекуди і вчителів, то найчастіше чую у відповідь те, що життя дорослої людини містить набагато більше стресів, зокрема через відповідальність, яку вона тягне на своїх плечах і якої зовсім не відчувають та знати не хочуть малі та великі неслухи.

Насправді ж, якщо розуміти стрес як умови, в яких ми зазнаємо сильної напруги та тиску, через те, що не відчуваємо можливості з ними впоратись, не маємо ресурсів, знань, умінь, досвіду… – то дитяче життя виглядає набагато вразливішим.

Адже обставин, які вибиваються з розуміння типових та сприятливих для розвитку, – безліч. Це і надмірне шкільне навантаження, і відсутність повноцінного відпочинку, і конфлікти у школі, родині та з ровесниками, а ще – інтенсивні спортивні тренування, переживання втрат, батьківське розлучення, зміна місця проживання, перехід в інший садочок чи школу, хвороби, особливо ті, що пов’язані з перебуванням у лікарні, та багато іншого.

Загалом кожна дитина неодноразово стикається із сильним стресом, а, за різними дослідницькими даними, понад 40-60% усіх дітей переживають події, які є не просто стресовими, а – травматичними, такими, що містять безпосередню загрозу життю та здоров’ю самої дитини або в яких діти є свідками небезпеки для інших (наприклад, Donnelly & Amaya-Jackson, 2002).

Перше, що ми, дорослі, прагнемо зробити – максимально убезпечити дітей від стресів та травм. Однак, на жаль, незважаючи на все бажання, неможливо ростити дітлахів у тепличних умовах, і раніше чи пізніше настануть обставини, в яких малюк зазнає стресу. Адже життя триває, діти хворіють і потребують лікування, дорослі розлучаються, вирішують переїхати, час від часу небо блискає і гримить, вихователі, вчителі та тренери бувають різними, а шкільне навчання вимагає напруги та складання іспитів.

Якщо розуміти стрес як умови, в яких ми зазнаємо сильної напруги та тиску, через те, що не відчуваємо можливості з ними впоратись, не маємо ресурсів, знань, умінь, досвіду… – то дитяче життя виглядає набагато вразливішим. Фото: автор – Syda_Productions, Depositphotos

Саме тому важливе доросле завдання – не стільки захистити дітей від щоденних та випадкових стресів, скільки навчити, допомогти, створити умови, в яких ті могли б впоратися зі стресами, долати їхні наслідки, відновлюватись та рухатись далі.

Власне, у психології є багато понять, які в різний спосіб описують здатність протистояти стресу: стресостійкість, управління стресом, толерантність, чутливість до стресу, опірність стресу. Я ж хочу познайомити вас з двома, які, на мій погляд, описують найважливіші для сучасної дитини здатності – витримувати стреси (вміти не втрачати якість життя у стресових умовах) та відновлюватись після них (швидко повертатись у добрий настрій та продуктивний стан).

Перше – hardiness (найчастіше перекладають як життєстійкість або витривалість); друге – resilience (психологічна гнучкість або відновлюваність). Цікаво, що обидва поняття прийшли у психологію ззовні. Hardiness – із садівництва, йдеться про здатність рослин виживати, квітнути та давати насіння в несприятливих для цього умовах; resilience – фізична характеристика матерії, яка описує її здатність повертатись до первинної форми після деформації. Натисніть на кухонну губку або навіть подушечку власного пальця – вони прогнуться, але за якийсь час знову повернуть собі форму, а от пластилін лишиться ввігнутим і не відновить форми.

ЯК З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ЖИТТЄСТІЙКІСТЬ

Перші дослідження hardiness (життєстійкості) в її психологічному сенсі належать Сьюзен Кобейса та Сальваторе Мадді (Maddi & Kobasa, 1984). Вчені помітили, що в ситуації стресу більшість людей починають гірше працювати, мають негаразди зі здоров’ям, частіше конфліктують з близькими, впадають у депресію, стають агресивнішими і навіть вдаються до спроб самогубства.

Однак є і люди, які поводяться та почуваються навпаки. Тривале перебування у стресових ситуаціях призводить до того, що їхні досягнення зростають, самопочуття покращується, стосунки розвиваються та стають міцнішими, до того ж, збільшується і продуктивність праці.

Зацікавившись, що відрізняє одних від інших, дослідники дійшли висновку, що, на відміну від “страждальців”, життєстійкі особи геть інакше сприймають критичні ситуації, інших людей та обирають особливий спосіб дій у кризі. Так, вони завжди шукають підтримку в інших і самі готові її надавати, вони відчувають, коли можуть впливати на події та повсякчас намагаються контролювати їх, вони намагаються буди задіяними в тому, що відбувається, а не спостерігати зі сторони. А ще – сприймають кризу більше як привід до розвитку, змін та адаптації, а не ризик чи загрозу благополуччю.

Звісно, мене, спочатку як маму і вже потім як психотерапевта, зацікавило, як допомогти дитині стати життєстійкою і досягти того, щоб вона не потрапила до лав піддатливої до стресу більшості?

Цікаво, що Мадді провів масштабне дослідження, в якому встановив чіткий і однозначний зв’язок між життєстійкістю та умовами зростання (Maddi, 2006). Так найстійкішими виявилися люди, які, по-перше, мали в дитинстві досвід важких стресових ситуацій, але не один, а в парі з досвідом підтримки близьких людей та подолання проблем. Тобто дитина, яка стикнулася з трудністю, навіть такою складною, як розлучення батьків чи смерть близької людини, і за допомоги дорослих впоралася з нею – буде стійкішою, ніж та, котра не мала підтримки (що очевидно), але так само вона буде стійкішою за ту, котра не мала самих труднощів.

По-друге, життєстійкими виявились люди, яких в дитинстві спрямовували на пошук цілей, свого призначення, дозволяти пробувати себе в багатьох діяльностях та не карали за помилки, а, навпаки, вчили виправляти їх. Вразливими ж до стресу та криз у дорослості стали ті діти, які у свій час недоотримали підтримки, схвалення, підбадьорювання та не мали емоційного зв’язку з дорослими.

ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ ПСИХОЛОГІЧНА ВІДНОВЛЮВАНІСТЬ

Щодо resilience (психологічної відновлюваності), то тут йдеться не лише про те, що людина повертає собі форму, а й знаходить новий ефективніший спосіб реакцій та сприйняття дійсності. Психологічно відновлювальні люди швидко приходять до тями після стресу, а також набирають новий досвід, який робить їх гнучкішими, адаптивнішими, пристосованішими.

Так, мій син поки не демонструє особливої життєстійкості, він доволі бурхливо реагує на будь-що, що йому не вдається або здається неправильним, обмежує його бажання, завдає болю чи неприємностей. Сльози, опір, навіть розкидання речей, стискання кулачків та інші бурхливі реакції – перше, що я спостерігаю за ним у більшості стресових ситуацій. Однак за дуже короткий час він знову перебуває в гарному настрої, ба більше – робить висновки і намагається не повторювати дії, які призвели до попередньої невдачі.

Одне з перших досліджень психологічної відновлюваності здійснила Еммі Вернер, і стосувалося воно гавайських дітлахів, частина з яких, незважаючи на бідність, хвороби та загальну жорсткість у середовищі, де вони ростуть, – швидко відновлювались, лишались привітними, не демонстрували агресивної поведінки, могли підтримувати стосунки, а в майбутньому – будували нормальне життя та досягали успіху (Werner, 1971).

Психологічна відновлюваність залежить насамперед від ресурсів, які має людина, а також вміння бачити їх і користуватися ними. Саме ресурси – а це все, що додає в життя якості та позитиву – і підтримка друзів та рідних, наявність хобі, вміння підтримати свій настрій піснею, танцем, медитацією, спогляданням сходу сонця чи смачною їжею… – посилюють здатність до психологічного відновлення. Важливо, що за браку одних ресурсів, їх можна поповнити іншими, а отже – підтримати свою відновлюваність та стимулювати її.

Важливе доросле завдання – не стільки захистити дітей від щоденних та випадкових стресів, скільки навчити, допомогти, створити умови, в яких ті могли б впоратися зі стресами. Фото: автор – IgorVetushko, Depositphotos

У керівництві для батьків та вчителів щодо психологічної відновлюваності дітей Американської психологічної асоціації містяться 10 підказок на щодень, спрямованих на те, аби допомогти дітям та підліткам побудувати психологічну відновлюваність:

Навчайте дітей будувати дружні стосунки та дружити, зокрема бути співчутливими та розуміти біль інших.
Допомагайте дітям допомагати іншим, пропонуйте їм волонтерську роботу для інших та просіть про допомогу для себе.
Тримайте режим: структура важлива для дітей.
Робіть паузи, допомагайте дітям перемикатись з того, що їх турбує та засмучує, дозволяйте відпочинок.
Навчайте дітей турботи про себе, важливості гарно харчуватись, відпочивати, веселитись та займатись спортом.
Допомагайте дітям встановлювати досяжні цілі та рухатись до них впевнено і поступово, підтримуйте в доланні перешкод.
Підтримуйте в дітей позитивне самосприйняття, нагадуйте про успіхи та допомагайте зрозуміти, які саме дії призвели до них.
Будуйте перспективу, показуйте дітям віддалені наслідки сьогоднішніх зусиль, а також допомагайте бачити речі ширше, особливо в ситуаціях неуспіху.
Показуйте дітям можливості для самопізнання, показуйте, що кожна подія – це можливість дізнатись, “на що я здатний”.
Допомагайте дітям приймати зміни як звичайну частину життя, ставити нові цілі, передбачати наслідки, прогнозувати дії.

Сучасне життя – стрімке і непередбачуване, його темп, а також інформаційна та подієва насиченість повсякчасно провокують стреси. Власне, стреси поступово стають його невід’ємною частиною. Заховатися неможливо, але цілком можливо навчити дітлахів життєстійкості й психологічної відновлюваності, а заразом навчитись і самим.